Тема патріотизму носить у поета різноманітний характер. У віршах про любов до батьківщини в Лермонтова немає якийсь призивности й мажорних нот, це почуття не є чимсь незвичайним для поета, а є невід'ємною частиною його життя. Лермонтов дуже важко сприймає страждання російського народу, і ці переживання стають докором Росії. У вірші 1828 рік «Скарги турка» поет звертається до оповідань про життя й долю людей своєї країни:

Там рано життя тяжке буває для людей,

Там за втіхами несеться докір,

Там стогне людина про рабство й ланцюгів!

У вірші «Батьківщина» Лермонтов міркує про своє відношення до вітчизни. У перші ж рядках поет говорить про «чудності» цієї любові:

Люблю вітчизну я, але странною любов'ю!

Не переможе її розум мій

Так чому ж любов Лермонтова до Росії - «дивна»? Він прив'язаний до іншої особи батьківщини - простим картинам рідної природи, російського села. Це дійсно високе почуття, і «розум» його «не переможе».

У вірші створений живий поетичний образ батьківщини, основний зміст, наповнення якого - російська природа й народне життя. Тут виникає образ російського села, дорогою Лермонтову. Для нього батьківщина - у житті народу, у його простому побуті. Різноманітні деталі цього побуту: «хату, покриту соломою, з різьбленими ставнями вікно...», - поет перебирає в пам'яті з «відрадою» і любов'ю

У вірші «Батьківщина» російське село - поетичне втілення вітчизни. Саме в цьому вірші чітко простежується селянська тема. Лермонтов співчутливо ставиться до селянства. Тут є відтінок смутку, на який точніше всього вказує епітет: «сумних сіл». Але тут ні «світової скорботи», і цей відтінок сумуй, присутній у сприйнятті рідної землі, цілком сполучається з життєстверджуючим, світлим настроєм

Віршем «Батьківщина» Лермонтов затверджує свою любов до Росії, до Росії народної, селянської, до моці й простору російської природи, що пояснює душу народу. Також поет затверджує любов до російської землі, обробленої працею селянина. Лермонтов чітко перераховує далекі йому форми патріотизму. Він відстороняє від себе великодержавний патріотизм, равнодушно говорить про «славу, купленою кров'ю» і «заповітних переказах» «темної старовини».

Лермонтов завжди перебував у пошуку сильного національного характеру, що вміє по-справжньому любити рідну землю. Тому вірш Бородіно займає особливе місце у творчості Лермонтова, у ньому є присутнім своєрідний діалог минулого й сьогодення. Оповідач, літній солдат, що пройшов війну 1812 року, засуджує молоде покоління: «Богатирі - не ви!» Він описує подвиги старих, дорікаючи тим самим людей, що прийшли їм на зміну. Нове покоління, на думку оповідача й самого поета, чи навряд змогло б відстояти Батьківщину в боротьбі Снаполеоном.

Лермонтов показує, що всі воїни: і солдати, і офіцери - злилися в єдиному пориві. Вони не могли допустити навіть думки про перемогу ворога, про те, що вони «віддадуть Москву». Адже Москва для них невіддільна від Батьківщини

У сучасності ж поет бачить скоріше більше недоліків своєї батьківщини. Це народжує тимчасову ворожість своєї країни, бажання покинути її:

Прощай немита Росія,

Країна рабів, країна панів...

Таким чином, відношення Лермонтова до батьківщини досить неоднозначно. Він не любить Росію офіційну, кріпосницьку. Поетові ближче простота сільських просторів і «танець п'яних мужичков». Хоча Лермонтов і бачить всі недоліки своєї країни, але любов його до неї не зменшується. Адже в Росії таке героїчне минуле, що можна сподіватися на «прояснене майбутнє».