Деяка умовність виділення казок про тварин як особливого ґатунку або розряду стає ясніше, коли ми розглянемо окремі сюжети і мотиви цих казок. Виявиться, що дійовою особою який завжди є тварини. Казки про тварин підпорядковані до того ж закону переносимості дій зі одних персонажів інші, як і чарівні казки. Первинне дію, сюжет, вторинні (коли всі ж таки зовсім вжито не випадково) дійових осіб, отже, те чи інше тварина і навіть людина що неспроможні служити основною ознакою визначення жанру. Тварини і достойна людина взаємозамінні.

У казці «Кот, півень і лисиця» маємо таку ж початок, як й у чарівну казку «Довбня-яга і Жихарь». Жихарь утащен довбнею-ягою, яка виманила його піснею: друзі, кіт і горобець, його рятують. У казці про тварин лисиця забирає півня, выманивая його піснею: кіт вирушає його рятувати.

У згаданій вже казці «Стара хліб-сіль забувається» лисиця змушують вовка влізти знову на мішок цілком як і, як рибалка змушує влізти знову на кубушку випущеного їм звідти духу в «Тисячу та однієї ночі». Так само казка, относимая зазвичай до казок про тварин, саме казка про обманном розподілі врожаю, у якому ведмідь отримує вершки, а мужик — корінці, розповідає як про обдуреного ведмедя, а й про обдуреного межах. У разі у цій казці вже час від тварин.

Казка, зазвичай фігуруюча як казка про лисиці, «За скалочку гусочку», у якій лисиця через обман змінює скалочку на гусочку, гусочку на індичку тощо. буд. до бичка, в недавні часи записана як казка про хитрою стару бабу (рукописне збори А. І. Никифорова).