Поет нагадує, що цікаво й захоплююча не тільки професія моряка (про неї найчастіше мріють діти), але й скромна професія доглядача маяка, без якого погано б довелося кораблям у море, коли в море «шторм і виття».

У вірші немає яскравих подій, «видимого» руху в розвитку сюжету, проте при читанні його слухача не залишає відчуття драматизму, напруженості. Це досягається насамперед побудовою вірша. Маяковський, використовуючи двустишие, надає віршам особливий драматизм, малює поступове наростання труднощів, з якими можна зштовхнутися в море: тут і «вітри люті», і «усе покрито скелями, скелями чималими», кораблі «ледве навіть удень обходять мілини». Небезпека так велика, що, якщо «закрутить хвиля крутіння, от і аварія корабля». Внутрішня напруженість вірша трохи спадає, коли поет говорить про маяк, про його призначення. Нарешті, наприкінці другої частини цей драматизм поступається місцем спокійної впевненості в тім, що кораблям не страшно в бухті, шлях до якої вказав їм маяк:

  • Хвилі,
  • як тепер не ухайте,- усі, хто плавав,-
  • у тихій бухті. Немає ні хвиль,
  • ні вод,
  • ні грому, дітям сухо,
  • діти будинку
  • Вірш закінчується схвильованим звертанням Маяковського до дітей:
  • Діти,
  • будьте як маяк! Всім,
  • хто вночі плисти не можуть,
  • висвітлюй вогнем дорогу

У такий спосіб, тема маяка виростає в розмову про сенс життя людини, про необхідність своєю працею служити людям.