Видатне місце в історії української літератури займає творчість И. Нечуя-Левицького. За своє довге життя він написав понад п'ятдесят романів, повістей, оповідань, комедій і історичних драм

Своїми добутками він прокладав нові шляхи розвитку української прози. Письменник одним з перших в українській літературі відійшов від традиційної селянської тематики й змалював майже всі слоия населення тодішньої України. Він викрив і різко засудив панську сваволю, въедливо осміяв сільську старшину, панотців, ченців, які вели сите, безтурботну й аморальне життя.
Творчий заділ письменника - це пошук нової тематики, нових форм зображення, розширення нових жанрів. І в цьому його більша заслуга. Найбільшого успіху письменник досяг у зображенні життя й побуту, у розкритті думок, очікувань трудового селянства.
Творчість Нечуя-Левицького пов'язане із проблемами трудового народу, з його боротьбою за соціальні й національні права. Так, у повісті «Микола Джеря» автор показав перші паростки протесту, які народжувалися у свідомості селян і бурлак. Микола Джеря - представник народу, що не бажає миритися з будь-яким гнітом, що бореться й залишається до кінця незламним. Героїчний образ селянина-бунтаря - майже єдиний приклад в українській прозі другої половини XIX ст.

Прозаїк зумів з'єднати літературну мову з народно-розмовним, чим підняв художню літературу на вищий ступінь майстерності; торкав словом душі й серця людей. Своїми добутками письменник допомагав спільній справі визвольної боротьби, учив любити трудовий народ, жив його болем і радістю

Творчість Нечуя-Левицького - зразок високої майстерності, вона було новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів. Під його безпосереднім впливом почали писати Панас Мирний, М. Коцюбинський, він був першим наставником молодого Б. Грінченко. Отже, творчість цього художника - вагомий внесок у подальший розвиток всієї української культури