У спадщину М.Ю.Лермонтов залишила безліч ліричних віршів, одне йз яких, «Молитва», - моє улюблене. Написане в 1839 році воно й нині здатно зачепити за живе кожного, хто прочитав його.

У житті поета наступають лихоліття; все йде далеко не так, як хотілося. І в цю важку мінуту автор виконує молитву Богові й вірить, що Господь допоможе йому. Молитва - шлях до порятунку й щиросердечної гармонії. М.Ю.Лермонтов бачить у молитві щось особливе, навіть святе, здатне залікувати будь-які щиросердечні рани. Людина, що пережила злі удари долі, може сподіватися тільки на чудо. І, по-моєму думці, цим чудом і повинна стати молитва

Вірш має глибокий філософський підтекст і за допомогою зображувально-виразних засобів передає думки й тривогу автора. Зустрічаються епітети (у мінуту важку, молитву дивовижну, сила благодатна), метафори, (тісниться смуток, слів живих, дихає принадність), градація (і віриться, і плачеться, і так легко, легко...), инфверсия (у мінуту життя важку).

Рима перехресна - перший рядок римується із третьої, друга - із четвертої; розмір вірша - ямб із перихием (склад ударна й ненаголошений); рима чоловіча (наголос падає на останній склад) чергується сдактилической.

Вірш зробив на мене велике враження. Разом з поетом я випробував ті переживання, які були в М.Ю.Лермонтова в момент написання. Геніальність добутку, на мій погляд, полягає в невудуманности сюжету й ідеї. Відчувається, що «Молитва» виходить із серця автора й описує один з епізодів його життя. Ніяка вигадана гарна фальш ніколи не зможе зрівнятися з «щиросердечним» віршем