Мета: продовжити ознайомлювати школярів із творчістю

Є. Плужника; сприяти виробленню в учнів уміння працювати з додатковою літературою, поглибити навички ідейно-художнього аналізу поезії; вихову­вати високі духовні цінності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменника, картки для письмової роботи.

Перебіг Уроку

І. ОрганізаційнаЧастина

МотиваціяНавчально-ПізнавальноїДіяльності (ОголошенняТеми, МетиЙЗавданьУроку)

Перевірка, ОцінкаЙКорекціяРаніше засвоєнихЗнань, НавичокІВмінь

1. «міні-інтерв’ю». Робота в парах («журналіст» — « письменник»)

У діалозі повинно бути 4–5 питань. Кожна наступна пара учнів питання, що вже прозвучали, повторювати не може. Наприклад:

— Євгене Павловичу, де й коли ви народилися?

— Я народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії в сім’ї дрібного тор­гівця.

— Скажіть, будь ласка, у яких навчальних закладах Ви навча­лися?

— Учився в сільській школі, потім у кількох гімназіях — у Богучарі, Ростові, Боброві, у Київському ветеринарно-зоотех­нічному інституті, пізніше — у Київському музично-драматично­му інституті ім. М. Лисенка.

— У діяльності яких організацій Ви брали участь?




— В Асоціації письменників (Аспис), що об’єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва, пізніше став членом пись­менницької групи «Ланка», яка 1926 р. перетворилася на «Марс» (Майстерня революційного слова).

— Де й коли були опубліковані Ваші перші українські вірші?

— Перші українські вірші були опубліковані 1923 р. в київ­ському журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села).

2. Письмова робота за картками.

Заповнити анкету письменника

Справжнє ім’я Псевдонім Дата народження Місце народження Дата смерті Місце смерті Громадянство Рід діяльності Роки творчості Жанри творів

3. Повідомлення про річища модерних стильових течій,

у яких розвивався талант поета

1-й учень. Плужник — митець-експресіоніст. Для нього світ позначений людськими стражданнями, болями, невинними смер­тями. Про громадянську війну в Україні він пише як про вселюд­ське лихо, всесвітні суспільні катаклізми. У центрі його ліричних мініатюр — картини розстрілів, безжально обірваного молодого життя, трагічна доля людини, безглуздя ситуації, коли брат уби­ває брата. З глибоким психологізмом змальовує епізоди розстрі­лів, спричинених «тотальною», «звичною жорстокістю», дією антигуманних сил. У річищі поетики експресіонізму Є. Плуж-ник нехтує конкретним на користь узагальнення, майже алего­рії. Експресіоністська поезія Плужника будувалась, за словами М. Рильського, на поетиці «короткого удару», щоб такими емо­ційно разючими образами передати жахливу руїну України. цим він нагадує Василя Стефаника.

2-й учень. Євген Плужник мав могутній талант лірика, щоб замикатися лише в експресіонізмі. Придивлявся він до поетики імпресіоністів та неокласиків. Тому його творчій манері при­таманні, за словами Миколи Бажана, філігранна витонченість




Образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюан­сами емоційної та звукової сфери. Збірки поета відбивають його тяжіння до філософії екзистенціалізму, що почала формуватися в Європі. У його творах категорії самотності, страху та страж­дання покликані висвітлити антигуманність світу, пояснити, чому життя гірке й знецінене, яке місце людини в історії, під­казати духовні орієнтири. Сила Плужника-екзистенціаліста — в гуманізмі, стоїцизмі, увазі до інтенсивного духовного життя людини, у порушенні важливих і хвилюючих проблем буття людини XX ст.

3-й учень. Фахова критика не без підстав назвала Є. Плуж-ника «найвидатнішим майстром імпресіоністичної поезії ХХ сторіччя». Справді, деякі риси імпресіонізму, як, наприклад, інтелектуальна гра на нюансах емоцій, уникання дієслів, пуан­тилізм тощо, зразу помітні в поезії Плужника. Проте, є в нього й нетипові для імпресіонізму риси, як-от прагнення до муж­нього ясного погляду на явища, конкретність образу, нахил до звичайної розмовної прози, рівновага ритмічних і смислових елементів. Та всі ті засоби Є. Плужник не запозичив як цілісні системи, а взяв їх, як окремі прийоми для власної оригінальної системи. Плужників поетичний лаконізм родиться із прагнення вилущити ядро, суть речі, дійти до найістотнішого, вирвати голу правду із лахміття масок і фальшу, здобути артистичну природ­ність і підняти весь дійсний вантаж свого дня й своєї доби. Євген Плужник — поет, який, не впадаючи в пафос, зумів в екстре­мальних умовах зберегти природний тон. А там, де був ризик зриву, навчився мовчати між рядками так, як це уміють тільки майстри першої руки.

4. Повідомлення про цікаві факти біографії письменника

Плужник усе життя повторював наче заклинання слова Спокій, щирість І їх похідні. Обов’язковими у його аутотренінгу стали витримка, розважливість, той недемонстративний стоїцизм, що не зрадив йому і в останні хвилини життя.

Є. Плужник помер у соловецькій тюремній лікарні. Перед смертю розпорядився, щоб його верхній одяг і пальто передали тим, до кого він прихилявся, хоч знав, що його побажання не буде виконано. Передбачив наближення смерті. Попросив у санітара води: «…вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру».

Зі спогадів того санітара: «Плужник повільно вмочив праву руку, підніс її до чола і так тримав її якийсь час, закривши очі —




Як людина, що пригадує; потім знову вмочив пальці обох рук у воду і слабо потер їх одну об одну. Потім обтерся рушником, що його я подав, — так само повільно, мляво. Я поміг йому лягти і закритися коцами до підборіддя; взяв миску і відійшов з нею. По якійсь хвилині-двох я знову був коло ліжка. Письменник уже не дихав…» (Євген Плужник. Три збірки. — Мюнхен, Інститут літератури ім. Михайла Ореста, 1979)

IV. СприйняттяЙЗасвоєння школярамиНовогоМатеріалу

1. слово вчителя

Наступна книга «Рання осінь» відрізняється від «Днів» своєю тональністю, у ній менше трагізму й мотивів жертовності. Зде­більшого це коротенькі вірші-роздуми, мета яких — знайти пози­цію й певний спокій у житті. Часто це була позиція самітника та відлюдника, людини хворої, яка має багато часу на мірку­вання й мало практично діє. Звичайно, наш сучасник не поді­лятиме цієї позиції. Але в «Ранній осені» ми знаходимо іскри справжньої поезії, які можуть вдовольнити найтонших поціно-вувачів.

Є. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були без­підставними. У кращих віршах він розуміє це:

Шлях до останньої межі,

Свій коротенький перейшовши,

Не нарікатиму, — я жив!

До цієї збірки входить поезія «Вчись у природи творчого спо­кою».

2. Виразне читання поезії

3. Бесіда за прочитаним

• Доведіть, спираючись на текст, що автор описує початок осені. («Вересневі дні», «кудись на південь линуть журавлі»).

• Які роздуми викликає осіння атмосфера в ліричного героя? (Роздуми про два начала буття: людину і природу).

• Доведіть, що людина й природа пов’язані між собою. (Пов’язані двояко: прямо — від природи до людини, обернено — від людини до природи. Це зв’язки не формальні, а символічні, ду­ховні).

• Що символізує осінь у вірші? (Велична в пору дозрівання осінь символізує у вірші стан духовної зрілості людини).




• Поясніть значення використання звукопису в першій строфі. (Поет майстерно використовує звукопис у першій строфі: ри ро оро єре ро ер оро ра, за допомогою чого відтворюються й звукова наповненість, і плинність картин вересневих днів, яку завершує ключ журавлів, що линуть у небі над чудовою осінньою землею).

• Яка роль наказових форм дієслів, що використовуються в дру­гій строфі? Хто є уявним адресатом? (Уявний адресат — вічний учень, якому «негоже не шанувати визнаних взірців». Ці діє­слова пов’язують смислову організацію тексту в цілість).

• Прочитайте риторичне запитання. Чому воно є кульміна­цією ліричного сюжету? («Бо хто ж твоїй науці допоможе // На певний шлях ступити з манівців?». Ці рядки викли­кають найсильніші емоції, є емоційною домінантою).

4. Коментар учителя

До тих вічних цінностей, взірців, до яких варто звертатися, поет відносить природу, у якій усе гармонійно поєднане, вклю­чене в життєвий коловорот.

Людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому потрібно і вчитися в природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як частки цієї природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні загальнолюдським, щоб не схибити, не піти манівцями. Така головна думка поезії Є. Плужника «Вчись у природи творчого спокою…».

5. Розповідь про останню збірку

поезій Є. Плужника «Рівновага»