Народився в Пуебла-Так-Караминьяль, біля міста Понтеведро (Галисия) у зубожілій дворянській сім'ї. З 1890 р. жив у Мадриді, а в 1892 р. здійснив поїздку в Мексику, де жили його родичі-комерсанти. Тоді ж почав писати. Перший період літературної творчості Валье-Инклана, що тривав з 1895 по 1905 р.г., пройшов під знаком модернізму. «Стала легендарної навіть його зовнішність - екстравагантний капелюх, довга грива волосся, розкішна борода й пенсне, прив'язане до лацкана піджака чорною стрічкою

Людина імпульсивний і запальний, нестримний сперечальник, вона втратив руку у вуличній сутичці з одним літератором. Таким чином, він став другим після Сервантеса «одноруким» іспанської літератури» (А. Штейн). У прозаїчних досягненнях письменника цього часу прийнято виділяти два тематичних цикли - «модерністський» і «галисийский». ДО «модерністського» циклу належить збірник новел «Двір любові» (1903), а також чотири повісті - «Весняна соната» («Sonata de primavera»), «Літня соната» («Sonata de estio»), «Осіння соната» («Sonata de otofio»), «Зимова соната»(«Sonata de invierno), об'єднані в книгу «Спогаду маркіза де Брадомина» (1901-1905).

У побудованій на музичних асоціаціях, співвіднесеннях з порами року книзі, мова йде про любовні пригоди, які на схилі віку згадує новітній Дон Жуан маркіз де Брадомин. «Галисийский» цикл, у якому письменник звернувся до історії й звичаїв рідного краю, включає збірник оповідань «Затінений сад» (1903) і повість «Колір святості» (1904). У цей самий період Валье-Инклан став відомий і як драматург п'єсою «Маркіз де Брадомин»(1896), тематично пов'язаної з його «Сонатами».

Другий етап творчості ( 1906-1919) знаменний насамперед тим, що в цей час Валье-Инклан створив свою відому історичну трилогію «Карлистская війна» («La guerra carlista»), що складається з романів «Хрестоносці справедливої справи» («Los cruzados de la causa», 1908), «Відблиски багаття» («El resplandor de la hoguera»,1909), «Полювання із кречетами» («Gerifaltes de antano», 1909). Трилогія була присвячена т.зв. другий карлистской війні, що велася з 1873 по 1876 роки між представниками законної монархічної влади й прихильниками брата покійного короля, інфанта дон Карлоса.

Останні виступали за реставрацію феодально-теократичних порядків в Іспанії, але були розгромлені. Валье-инклан, що у трилогії співчуває карлистскому руху, значною мірою ідеалізує й мифологизирует його, бачачи в його очищеній від політичних амбіцій суті ностальгію широких верств населення за колишньою історичною величчю Іспанії, що вона давно втратила. У драматургії Валье-Инклана цього періоду виділяється трилогія «Варварські комедії» («Las gomedias barbaras»), куди ввійшли п'єси «Орел на гербі» («Aguila de blason», 1907), «Вовчий романс» («Romance de lobos», 1908), «Срібна особа» («Сага de plata», 1922). Головний герой трилогії - старий лицар дон Хуан Мануель Монтенегро, патріархальний, ідеалізований образ якого представляється автором як символічна антитеза матеріалізованого духу буржуазної епохи. У цей же період Валье-Инклан створив віршовані символістські музичні п'єси «Квітнева казка» (1909) і «Маркіза Розалинда» («La Marquesa Rosalinda», 1912). У третій період творчості Валье-Инклана, що починається з кінця 10-х - початку 20-х років, письменник усе більше разочаровивается в іспанській соціально-політичній дійсності, у моральних законах буржуазного суспільства (особливо сильне враження на нього зробили події Першої світової війни, на якій він побував як кореспондент однієї з газет, збройні сутички на вулицях Мадрида в 1917-1919 років, нова поїздка в 1921 р. у Мексику, пронизану революційними настроями). Головне місце у творчості Валье-Инклана 20-х років зайняв створений їм оригінальний драматургічний жанр «есперпенто» (букв. - «опудало», «страховисько»).

Близький до сатиричного трагифарсу, цей жанр був покликаний у формі загостреного гротеску («відображення в кривому дзеркалі», по вираженню самого письменника) зображувати алогізм і абсурдність іспанського соціально-політичного буття. У першому есперпенто «Світочі богеми» («Luces debohemia», 1920) письменник зобразив трагічну долю сліпого поета-декадента, що не може прокормити свою сім'ю, попадає в лещата полицейско-бюрократичного апарата й, зрештою, гине, через що змушені звернутися до самогубства і його дружина, і дочка

Серед інших есперпенто - п'єси «Фарс про вільність сугубо іспанської королеви» (1920), «Паперова троянда» (1924), «Святотатство» (1927), цикл п'єси «Голова Хрестителя» і «Змова на крові», цикл із трьох п'єс «Вівторок карнавалу» (1930). У прозі Валье-Инклан знову звернувся до історичної тематики й задумав серію з 9-ти томів, присвячену Іспанії другої половини XIX ст. Але він встиг написати лише два романи «Двір чудес» («La corte de los milagros», 1927) і «Нехай живе мій хазяїн» («Viva mi dueno», 1928), які тематично об'єднав з «карлистской» історичною трилогією під єдиною назвою «Арена Іберійського циклу» («El rudeo iberico»).

Паралельно письменник створив і антидиктаторський роман-памфлет, близький до драматургічного есперпенто, - «Тиран Бандерас» («El tirano Banderas», 1926), де за маскою латиноамериканського диктатора Бандераса проглядається диктатура де Ризери й сучасної авторові Іспанії. В 1932 р. Валье-Инклан представляв Іспанію як член ініціативного комітету Міжнародного антивоєнного конгресу, а в 1935 р. брав активну участь у Першому конгресі письменників у захист культури. Умер письменник в 1936 г.