Байки, написані Криловим, розрізняються за своїм характером і виду. Деякі являють собою сатиричний памфлет («Риб'ячий танець», «Строкаті вівці», «Щука»), багато хто - оповідання у віршах («Три Мужики», «Марнотрат і Ластівка»), є байки - побутові сцени («Два Мужики», «Купець»), є й алегорія^-алегорії-алегорії («Лев, Сарна й Лисиця», «Дикі Кози») і т. д.

Разюче широкий тематичне охоплення байок Крилова - вся Росія, від мужика до царя, представлена в них. Вістря сатири спрямоване проти дворян-тунеядцев, вельмож, бюрократів і хабарників, чиновників і суддів. Крилову очевидно, що безкарність шахраїв - наслідок непридатності системи керування державою. Більш того, байки «Риб'ячий танець» і «Строкаті вівці» покладають відповідальність за неподобства в країні на царя звірів - лева, в образі якого виведений імператор Олександр I. У байках своїх Крилов виступає від імені народу. Він знає, що в кріпосницькій Росії люди страждають від вовчого закону: «Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти». Крилов пише про радості плідної праці на благо суспільства, славить скромних трудівників, тих, хто:

  • За всі праці, за весь загублений спокій,
  • Ні славою, ні почестьми не спокушається,
  • И думкою жвавий однієї:
  • Що до користі загальної він трудиться
  • («Орел і Бджола»)

У байці «Аркуші й Корінь», як виявляється з її назви, Крилов протиставляє два поняття - верх і низ, світло й тьму, пише про тих, хто працює й хто користується чужими працями - про бари й мужиків, про селянство й дворянство. Складних сюжетів він не любив і віддавав перевагу простим і ясним позиціям. Так і починається байка:

  • У прекрасний літній день,
  • Кидаючи по долині тінь,
  • Аркуші на дереві із зефирами шепотіли...

Зефір у давньогрецькій міфології - легкий західний вітер, що несе прохолодь у жаркий день, і з ним тихо переговорювалися Аркуші. Вони

  • Похвалялися густотою, зеленостью своєї
  • И от як про себе зефирам тлумачили...

Роль, що грають зелені листи в круговороті природи, була ще невідома, і Крилов не міг згадуванням про неї підсилити достоїнства листів, а тому й відзначив тільки дві зовнішніх ознаки - густоту й зеленость. Цього було досить, щоб Аркуші могли запишатися й говорити про себе:

  • «Не чи правда, що ми врода долини всієї?
  • Що нами дерево так пишно й кучеряво,
  • Раскидисто й величаво?
  • Щоб було в ньому без нас?
  • Ну, право, Хвалити себе ми можемо без гріха!»

И далі Аркуші із захопленням бовтають про те, що їм вдається вкривати від спеки пастуха й мандрівника, своєю красивістю залучати пастушок, що раннею й позднею зарозвівайся серед листя насвистує соловей, і, нарешті, самі зефири майже не розстаються Слистами.

  • Ці безтурботні хвастощі не пройшли непоміченим:
  • «Примолвить можна б спасибі отут і нам»,- Їм голос відповідав з-під землі смиренно.
  • Голос належав Корінням дерева, але навіть «смиренно» зроблене ними зауваження Аркушам представляється зухвалістю, бунтом
  • Помітимо, що в початковій редакції на місці цих різких рядків була довга фраза з питальною інтонацією:
  • «Хто сміє з нами так уважатися дерзновенно?»

Порівняно увічливу форму Крилов замінив сердитим окриком, зняв слово «дерзновенно», у якому є відтінок сміливості вчинку, благородности пориву, і поставив «зухвало», тобто нешанобливо, нахально, що більше пасувало настрою Аркушів

  • «Ми ті,- Ним знизу відповідали,- Які, тут риючись у темряві, Харчуємо вас. Ужель не довідаєтеся? Ми корінь дерева, на якому ви цвітете». Працюючи над байкою, Крилов змінив редакцію цих рядків. Спочатку було: «Того голосу ним відповідали».

«Тих»- виходить, Корній - було не дуже добре сказано. Він підсилив відповідь Корній, указав, що мова йде знизу, з-під землі, чим постидил їх. Корінь виражають подив, що Аркуші не довідаються годувальників, зовсім не просять якихось нових прав, вони тільки рекомендують Аркушам не занадто заноситися. А якщо сказати про Крилова, те існуючий порядок речей, монархічне правління, привілеї дворянства він думав непорушною підставою держави. І в цій байці він відзначає безсумнівні достоїнства Аркушів - покрите листям дерево дає тінь, під галузями приємно танцювати, слухати спів солов'я. Однак не можна забувати про тих, хто невпинно трудиться, співчувати їм і по можливості полегшувати їх положення

Байки Крилова затверджують демократичну мораль. Як визначив Гоголь, «його притчі - надбання народне й становлять книгу мудрості самого народу».