Ім'я Євгена Плужника далеко не всім відоме, і тому, що співає працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів - Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927), - і тому, шо за певних розумів його ім'я майже 20 років не згадувалось. І лише коли в 1996 році вийшла з друку його збірка «Вибрані поезії», сучасники змогли гідно оцінити Євгена Плужника. Поезія поета - явище надзвичайно складні, бо є в ній і віра, і сумніви, і сум. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий лад, нову соціалістичну ідеологію, нові формі й порядки життя. Творчий шлях починав Плужник у самому розпалі занепадництва в суспільному та літературному житті, до того ж спадкова хвороба (туберкульоз) не настроювала на оптимістичний лад - і витворився співає такий, як він є. Разом з тім Плужник - співає сильний, оригінальний, мислячий, що нікого не наслідував і ні в кого не позичав ні слова, ні натхнення.

В 1923 році в київській газеті «Більшовик» та журналі «Глобус» з'являються перші вірші, підписані псевдонімом - Кантемирянин. Це були вірші про Жовтень, про гірників Руру, про дружбу робітників і селян. А через дві роки з'явилась книжки «Дні», про якові багато говорилося й писалося в пресі.

Збірка «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «...Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра й надія: майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

  • Я знаю:
  • Перекують на рала мечі.
  • І буде родюча земля -
  • Не. ця.
  • І будуть одні ключі
  • Одмикати усі серця.

Та при всьому тому в коротких мініатюрах збірки «Дні» є чимало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву й болю - як селянські сині гинули в революцію; до того ж отут немає уточнення - хто й за кого... У них відбився й суспільний настрій, пов'язаний із суперечностями непу, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне й чекає на майбутнє. У такому дусі й написано поему «Галілей», якові за настроєм можна порівняти з поемою М. Рильського «Крізь бурю й сніг». Характерно, що у віршах і в поемі крізь трагізм і сумні картини пробивається віра в майбутнє:

Та знаю, вірю - через дні й борошно Вісь підпереже землю мить така, І над базаром стисне мрійну руку Упевнена долонь робітника.

Особливе місце у творчій спадщині Євгена Плужника займає поема «Канів».- наскрізь філософічна, пронизана думою про майбутнє. Автор малює реальні картини сучасного й уявного майбутнього в оптимістичному дусі. За філософськими обріями, об'ємністю погляду на людей і світ поема далеко перевищує середній рівень тогочасної поезії. Може, саме тому вона лишилася майже непоміченою. У ній змальовується частка села, загалом рідної країни одразу ж після революції й кидається погляд у майбутнє.

Заявляючи, що життя міняє форми, що йде боротьба за нове зі старимо, він не забув сказати і про реальні зміни:

  • А вже й Дніпро не тієї...
  • Вже й пороги
  • Вісь-Вісь одягнуть у крицю та граніт...

Наступна книга «Рання осінь» відрізняється від «Днів» своєю тональністю, у ній менше трагізму й мотивів жертовності. Здебільшого це коротенькі вірші-роздуми, позначка яких - знайти позицію й певний спокій у житті. Часто це була позиція самітника й відлюдника, люди-

і-і- ні хворої, що має багато години на міркування й мало практично діє. Звичайно, наш сучасник не поділятиме цієї позиції. Алі в «Ранній осені» мі знаходимо іскри справжньої поезії, які можуть вдовольнити найтонших поціновувачів. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були безпідставними. У кращих віршах він розуміє це:

  • Нехай комусь судився довший
  • Шлях до останньої межі,
  • Свій коротенький перейшовши,
  • Не нарікатиму, - я живий!

Година кликав до діяння, і Плужнлк зважаючи на свою нібито ма-лорухомість, діяв і робив дуже багато. Після «Ранньої осені» він менше звертався до віршів, алі написавши роман «Недуги» і три п'єси. У першій з них - «Професор Сухораб» (1928) йдеться про перехід на бік радянської влади кращих представників старої інтелігенції і їх боротьбу проти міщанського оточення. Плужник виявився одним з найактивніших противників міщанства, зокрема київського. Викриттю цього міщанського оточення присвячено наступну п'єсу - «У дворі на передмісті» (1929). Цю ж тему, власне, гострий конфлікт двох протилежних ідеологій в одній родині, розкриває й третя п'єса з умовною назвою «Змова в Києві», яка, на жаль, не збереглася.

Не побачила світу й третя книга віршів Є. Плужника «Рівновага» (1933). Рукопис її зберігся, і тепер основні вірші з неї надруковані в «Вибраних поезіях».

Так, Є. Плужник - син свого години. Він, попри всі перешкоди, ішов до осягнення мудрості віку. Шкода, що передчасна смерть спинила його «на повороті до мети».