Мета: розкрити учням традиції, які успадкував український професійний театр у XX ст. від класичного, роль Леся Курбаса в його створенні, ознайомити з творчою біографією Миколи Куліша; розвивати уміння сприймати на слух нову інформацію, виді­ляти головне, вести конспект; виховувати в учнів любов і повагу до українських митців.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрети Леся Курбаса, Миколи Куліша, таблиця «Тематика творів М. Куліша».

Перебіг Уроку

І. МотиваціяНавчальноїДіяльності. ОголошенняТемиЙМетиУроку

Іі. СприйняттяТаЗасвоєнняУчнями навчальногоМатеріалу

1. Вступне слово вчителя

Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почу­вань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам початку XXI століття, навіть і на думку не спа­дає задуматися над тим, який важкий, нерідко тернистий шлях пройшов український професійний театр.


На початку 20-х рр. ХХ ст. діяло 74 професійні театри, чис­ленні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату. У Києві 1918 р. функціонували Держав­ний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Дер­жавний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919–1920 рр. у Галичині й на Буковині діяли «Новий Львівський театр», Чернівецький театр і Державний театр ЗУНР. У 1919 р. організувався Дер­жавний театр імені Т. шевченка в Катеринославі, у 1920 р. — у Вінниці імені І. Франка (керівник Гнат Юра). 1922 р. керова­ний Лесем Курбасом Київський драматичний театр перейменовано на «Березіль», 1926 р. його перевели до Харкова, тодішньої сто­лиці України. Народившись і розквітнувши на хвилі національ­ного відродження, театр узяв собі назву «Березіль» — тобто березень, перший місяць весни, ставши «за справжню весну укра­їнського театру». «Березіль» власне був і театром, і мистець­кою лабораторією, закладом, що проводив значну культурно-громадську роботу, організувавши творчі майстерні на периферії (Бориспіль, Біла церква) та в Києві, де проводилася підготовка режисерів, акторів, драматургів, критиків, працівників театру.

2. Робота в зошитах

Скласти короткий конспект за виступами учнів.

Учень 1. Лесь Курбас — непересічна особистість

Народився 25 лютого 1887 р. в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрів­ним українським актором, проте й в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту.

Навчався в Тернопільській гімназії, у Віденському та Львів­ському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Уже тоді Курбас мріяв працювати на Надніпрянській Україні, де існу­вав сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 р. його мрія здійснилася, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в теа­трі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на органі­зацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр.


Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 р. Молодий театр — це театр пошуків нових форм утілення сучасної та кла­сичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька укра­їнських театрів. Улітку 1920 р. Лесь Курбас зібрав своїх кра­щих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім. Т. шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматич­ний театр) трупа почала своє турне містами Київщини. Спочатку осіли в Білій церкві, потім в Умані.

Учень 2. Лесь Курбас і «березільці»

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922– 1926), а потім і філософського (1926–1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Л. Кур-бас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга й пере­кладача світової літератури, були по-новому осмислені на укра­їнській сцені твори Вільяма шекспіра, Генріха Ібсена, Герхарта Гауптмана, Фрідріха шіллера й Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачеві п’єс європейських драматургів.

Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драма­тургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.

Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Ми­колою Кулішем (1892–1937) і художником Вадимом Меллером (1884–1962).

У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спекта­клі «шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жаке-рія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).

П’єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння в критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні опти­містичної радянської дійсності. Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. це стосу­ється і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для


Творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Кур-бас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними в той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Учень 3. Лесь Курбас — «провідник» українського націоналізму

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звіль­нено з посади керівника «Березолю» й заарештовано в Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Брон-ній. Його було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім відправили на Соловки. 1937 р. після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандор-мох, а 1957 р. посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 р. Кабі­нет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 р. «Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УРСР».

3. Коментар учителя

Людину стратили в системі ГУЛАГу за сфальсифікованою з початку й до кінця справою. Сьогодні Україні повертається чесне ім’я талановитого режисера, фундатора українського профе­сіонального театру Леся Курбаса. Нинішні колеги, громадськість України сприяє цьому. 1989 р. на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. шев­ченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Бере­зіль».

У лютому 1994 р. на Харківщині відбулося театральне свято-фестиваль «Інтер-березіль», на якому були присутні представники Німеччини, Іспанії, Угорщини, Австрії, Франції, країн Прибал­тики, Росії, Польщі, Ізраїлю. З творчого об’єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Кур-баса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі зверта­ються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам’яті Леся Курбаса.

Справою всього свого життя вважав Лесь Курбас театр. Наші сучасні театри, які увінчали себе світовою славою, — це Київські


Театри імені Івана Франка та Лесі Українки, Львівський театр імені Марії Заньковецької, Закарпатський обласний музично-драматичний театр та низка інших театрів країни з гідністю про­довжують справу, розпочату Лесем Курбасом на зорі ХХ ст.

4. Вступне слово вчителя про м. Куліша —

драматурга зі світовою славою

Для українського театру Микола Куліш створив цілісну тра­гедійну форму, увів новітні жанри гумору та сатири, збагатив арсенал зображально-виражальних засобів п’єс. У його творах — увесь спектр людських взаємин, позначений гуманістичним пафо­сом, намаганням говорити про питання одвічні, загальнолюдські. Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша — людина й час, складні колізії епохи. Увага драматурга зосереджена на трагіч­ності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської людини.

5. Опрацювання біографії м. Куліша за підручником.