Говорять, що жив колись у Китаю один бідний студент. Кликали його Мі. Він був так бідний, що не міг заплатити навіть за чашку чаю. Мі напевно вмер би з голоду, якби не один хазяїн чайної. Він пошкодував бідняка й став безкоштовно годувати його й напувати. Але от один раз Мі з'явився до хазяїна й сказав:

— Я йду. Грошей у мене ні, і заплатити за все, що я тут випив і з'їв, мені нема чим. Однак я не хочу залишатися невдячним. От, дивися!

И с цими словами студент Мі вийняв з кишені шматок жовтої крейди й намалював на стіні чайній лелеки. Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий

— Цей лелека,— сказав Мі,— принесе вам у десять разів більше грошей, чим я вам заборгував. Щораз, коли зберуться люди й тричі ляснуть у ладоши, він буде сходити зі стіни й танцювати. Однак помнете про одному: ніколи не змушуйте лелеки танцювати для однієї людини... А тепер прощайте. І із цими словами студент Мі повернувся й вийшов. Хазяїн був здивований, однак вирішив спробувати. Коли на інший день у чайній зібралося багато народу, він попросив усіх тричі ляснути в ладоши. І зараз же жовтий лелека зійшов зі стіни й протанцював кілька танців. Так ще як весело й забавно! А потім пішов назад. Гості були в замилуванні - дивувалися, ойкали, не могли повірити своїм очам. І так було кожний раз

Слух про дивину рознісся всюди. Народ хмарою сунув у чайну, і хазяїн швидко багатів. Обіцянка студента Мі збувалося. Але от один раз у чайну зайшов багатий начальник - мандарин. Бачить: сидять навкруги одні селяни так ремісники. Розсердився мандарин і наказав усіх вигнати. Слуги налетіли із ціпками - народ розбігся, і мандарин залишився один. Виклав він перед хазяїном купу грошей і зажадав показати йому лелеки. Хазяїн побачивши грошей забув про усім. Він тричі ляснув у ладоши; лелека знехотя зійшов зі стіни й протанцював один танець. Вид у нього був похмурий і хворий. Потім він пішов назад і більше не ворушився. Мандарин кричав, загрожував, але зробити нічого не міг

А вночі у дверей чайної пролунав сильний стукіт. Хазяїн пішов відкривати. Бачить: коштує студент Мі й мовчить. Вийняв Мі з кишені сопілочку, заграв і пішов не обертаючись. Лелека стрепенувся, зіскочив зі стіни й поспішив за ним. З тих пор ніхто вже не бачив студента Мі і його чарівного жовтого лелеки. Старі люди говорять, що якщо де-небудь з'явиться така дивина, те це для всіх. А якщо заволодіє нею одна людина, вона однаково зникне