В «Морському плаванні» на пароплаві два пасажири: людина й маленька мавпочка, прив'язана до однієї з ослонів палуби. У примарній імлистій пустелі моря, у цілковитій самітності вони відчули споріднення й радість при зустрічі один з одним, якесь заспокоєння: «занурені в однакову несвідому думу, ми перебували друг поруч друга, немов рідні». Людина й тварина поєднуються загальною сутністю - волею до життя, що стає хворобливої через постійний виснажливого страху перед неминучістю остаточного руйнування

У мініатюрі «Суперник» роздум над тлінністю й швидкоплинністю людського існування збагачується новими штрихами й відтінками. Померлий товариш-суперник з'явився оповідачеві у вигляді примари, як обіцяв колись: «і раптом мені почудилось, що між вікон коштує мій суперник - і тихо сумно качає зверху вниз головою». Не відповівши ні на одне питання, воно зникає. Напрошується висновок про таємничість життя, її ірраціональності, невичерпності, що звучав і в «Таємничих повістях».

Але Тургенєв в «Віршах у прозі» виступає як джерело життєлюбства, що тонко почуває красу життя, що вміє переборювати похмурі настрої. Навіть там, де автор міркує про самітність і старість, чутний бадьорий голос людини, що не бажає упокоритися із превратностями долі

Про спрагу життя, про пробудження почуття « радості, щозадихається,» від свідомості, що ти живий, говорить Тургенєв у вірші «Уа..! Уа..!» Письменник згадує в ньому про юність, коли захоплювався Байроном, представляв себе Манфредом і «плекав думку про самогубство». І от один раз, забравшись високо в гори, він вирішив назавжди розстатися з «незначним миром». Але лемент дитини, що зненацька пролунала в «цій пустельній дикій височіні, де всяке життя, здавалося, давно завмерла», повернув його кжизни.

Дві суперечливі картини намалював тут художник. Мертві скелі й камені, різкий холод, чорні клуби нічних тіней і страшна тиша - це царство смерті. Низька хатина, трепетний вогник, молода жінка-мати й лемент дитини персоніфікують життя. У протиборстві життя й смерті перемагає життя. Із пробудженням у людині любові до життя йдуть романтичні мрії: «Байрон, Манфред, мрії про самогубство, моя гордість і моя велич, куди ви все поділися?..»

Плач дитини вступив у боротьбу зі смертю й переміг неї, урятував людини й повернув його до життя: «Об гарячий лемент людської, що тільки що народився життя, ти мене врятував, ти мене вилікував!»

Однієї з форм подолання безглуздості життя є любов, що входить у цикл як одна зі стрижневих тем. Для письменника любов - цілком реальне, земне почуття, але обладающее величезною силою. Воно раптово налітає на людину й цілком поглинає його. Перед цією потужною, стихійною силою любові людина безпомічна й беззахисний

Любов як велике, нескориме почуття, як джерело радості й страждання рисується Тургенєвим у вірші «Роза». Люблячою істотою виступає тут жінка, який автор не дає ні імені, ні біографії. Він називає її просто - Вона, надаючи тим самим всьому віршу узагальнений зміст

Любов налетіла на неї раптово. Глибину й складність переживань людини, оказавшегося у владі любові, передає Тургенєв за допомогою двох образів природи: раптової рвучкої зливи, що промчались над широкою рівниною, і молодий, що ледве розпустилася, але вже із зім'ятими й забрудненими лепесткамирози, кинутої в палаючий камін. Перший персоніфікує собою несподіваний і бурхливий прояв почуття, друга - руйнівну силу любові, що у своєму полум'ї спалює людини

Одними з очевидно виражених інтересів Тургенєва є релігійні мотиви, сконцентровані в основному навколо проблеми співвідношення небесної істини й людської правди й інтерпретації образа Христа.

Іноді в оповіданнях героїв Христос знаходить реальні обриси. Лукера з «Живих мощів» розповідає свій чудесний сон, коли до неї з'явився Христос. Образ Христа створений Тургенєвим в однойменному вірші. Спочатку воно мало підзаголовок «Сон», але потім було знято автором. Сон перетворився ввидение.

Думка про простоту, щоденність Христа є основною у вірші. Христос - людина, вона такий же, як всі люди

Написані наприкінці життя Тургенєвим і являющиеся його своєрідним поетичним заповітом, «Вірша в прозі» яскраво характеризують особистість, світогляд і творчість знаменитого художника слова