Згадаємо час, у яке створювалися добутки Твардовского й Шолохова. У країні вже тріумфувала нелюдська сталінська політика, загальний страх і підозрілість проникнули в усі шари суспільства, колективізація і її наслідки зруйнували вікове сільське господарство й підірвали кращі сили народу. Все це накладало відбиток і на літературу. Тому більшість добутків довоєнної літератури зображували російський народ темним і забитим. Усякі прояви живих почуттів приймалися за крамолу. Але гримнула Велика Вітчизняна війна, що зажадала від країни напруги всіх фізичних і духовних сил. Керівництво країни розуміло, що без прояву народного підйому війни не виграти. Та й сам народ, почуваючи смертельну погрозу не тільки своїй волі, але й самому існуванню російської землі, з перших днів війни виявив чудеса стійкості й героїзму

Цей прояв народного характеру був замічений військовою літературою. У фронтових газетах з'являються добутки И.еренбурга, А.Толстого, К.Симонова, А.Твардовского, А.Суркова, М.Шолохова, у яких простий росіянин людина зображується з теплотою й співчуттям, автори з повагою й любов'ю ставляться до мужності своїх героїв

У цьому ряді коштують герої добутків Твардовского й Шолохова -

Василь Теркин і Андрій Соколов. З першого погляду вони здаються фігурами повністю протилежними. Дійсно, Теркин - веселун, про таких говорять, «що за дотепом у кишеню не полізе», Соколов же - фігура трагічна, кожне його слово вистраждане, несе вантаж життєвих страждань. Але, незважаючи на гадане розходження, є щось, що поєднує цих героїв. Обоє вони - представники народу, яскраві носії його самобутньої індивідуальності, тих рис, які властиві характеру всього народу. Ці риси - загальні в Теркине й Соколові

Головна із цих рис - любов і прихильність до рідної країни. Герої обох письменників увесь час згадують про рідні місця, про Батьківщину. У цих героях залучає милосердя, велич душі. Вони потрапили на війну не через войовничий інстинкт, а «заради життя на землі». Повалений ворог викликає в них тільки почуття жалості (звертання Теркина до німця).

Інша немаловажна риса героїв - скромність. Теркин, хоч і може іноді прихвастнуть, говорить друзям про те, що йому не потрібний орден, він «згодний на медаль.» У Соколові ж про цю же рису говорить явне

небажання, з яким він починав гірке оповідання про своє життя. Адже йому нема чого соромитися! У молодості він робив помилки, але та самовідданість, що він виявив у роки випробувань, повинна б сторазово окупити його гріхи

Герої Шолохова й Твардовского мають такі чарівні риси, як життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь-якими труднощами. Теркин є самим характерним виразником цих якостей. Згадаємо його жартівливе звертання Ксмерти.

Наступною рисою є героїзм. Згадаємо поводження Андрія Соколова в плівку, героїзм Теркина на фронті, коли йому довелося в листопаді два рази перепливати Дніпро, щоб урятувати своїх і просити оподкреплении.

Все вищевикладене підводить нас до важливого висновку про великий

життєвій силі героїв, силі народного характеру. Тут Шолохов і Твардовский продовжують традицію, почату в російській літературі ще творами Пушкіна, Гоголя, Толстого, Лєскова й інших письменників, у яких простий росіянин людина - осередок сили й життєвої стійкості народу. Учинки Теркина й Соколова приводять читача до усвідомлення величі російської людини, спростовують догми ходульної літератури «класового підходу».