Зіткнення Запорізької Січі як представниці всієї України з панской Польщею Гоголь зводить не тільки до військових подій . Боротьба розкривається в зіткненні двох суспільних систем - патріархальної демократії Січі й феодально-королівського Мовлення Посполитой. Гоголь показав протиріччя між суворим і багато в чому відсталим укладом життя запорізького козацтва й нових віянь Заходу. Увага письменника зосереджена на зображенні патріотизму й героїзму запорізьких козаків, природно, що деталі побуту, домашньої обстановки в повісті - на задньому плані. З побутовим життям Тараса Бульби й запорізьких козаків письменник знайомить читачів у мирний період їхнього життя. Він показує демократичний пристрій Січі, вдачі козацького товариства, презирство козаків до багатства й розкоші

У Запорізької Січі була своя територія, що називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Більшою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар

Прийти на Січ міг кожний, але той, хто хотів тут оселитися, повинен був пройти своєрідний військовий іспит у досвідчених воїнів. Якщо що прийшов був слабким і непридатним до військової служби, його не приймали й відсилали назад додому. Прийом до Січі був простий: треба було сказати:

  • «Вірую в Христа, у святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки ходили на службу, хоча ніколи не постились.

Законів на Січі було мало, але були вони жорстокими. Злодійство на Січі вважалося безчестям для всього козацтва. Злодія прив'язували до стовпа й кожний, хто проходив мимо, зобов'язаний був ударити його дрюком. Не залишалися без покарання й козаки, що не платили борг, - боржників прив'язували до гармати, а потім хто-небудь із друзів викуповував його. Найстрашніша страта була за смертовбивство - убитого й живого вбивцю разом заривали в землю. Війни й суворі умови життя виховували в українських козаках зневага до комфорту й розкоші, почуття товариства, братерства, мужність і стійкість - всі якості, які повинні бути в теперішнього воїна, готового в будь-яку хвилину на самопожертву. На Січі дотримувалися звичаїв, які передавалися від батька до сина, за чим уважно стежили старі козаки. Кожний із запорожців готовий був умерти за свою батьківщину. Тарас Бульба, вимовляючи мовлення перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіше товариства».

Але Гоголь не ідеалізує Запорізьку Січ і не прикрашає життя козаків. Він показує варварські звичаї й вдачі запорожців, їхні націоналістичні забобони, стихійність поводження й неміцність суспільного побуту. На Запорізької, Січі не було військової школи - « юнацтво виховувалося й утворювалося в ній одним досвідом, у самому запалі битв, які тому були майже безперервні». Ніяку дисципліну, крім «стрілянини в мету так зрідка кінної скачки й гоньби за звіром у степах і лугах», козаки вивчати не любили. «Деякі займалися ремеслами... але більша частина гуляла з ранку до вечора».

Січ була схожа «на школу й бурсу дітей, що живуть на всім готовому». Відсталість запорожців особливо яскраво проявлялася в безправному положенні жінки, у її трагічній долі, що підкреслюється в образі матері Остапа й Андрия. Все це разом з антинаціональними тенденціями у верхівці українського козацтва було джерелом ослаблення Січі, наростання в ній внутрішніх протиріч. Оспівуючи запорізьку вольницю, Гоголь засуджував кріпосництво, гноблення, будь-яке придушення людської особистості. Найбільш яскраві, проникливі сторінки присвячені героїзму людей з народу, їхнім поданням про чесність, справедливість, борг. Але, прославляючи подвиги запорожців, письменник разом з тим не приховує того, що молодецтво в них сполучалася з безтурботністю й розгулом, ратні подвиги - з жорстокістю. Але таке тоді був час: «Сторчма воздвигнулся б нині волосся від тих страшних знаків лютості напівдикого століття, які пронесли скрізь запорожців », - пише Гоголь. Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, строгі закони загартовували й виховували козаків. Вони ставали хоробрими й безстрашними, витривалими й умілими захисниками віри й свого народу

«Перемогти або загинути» - такий девіз козаки писали на своїй зброї